А Захід спостерігає

На Заході продовжують слідкувати за розвитком тандему Путін-Медвєдєв.
Після статті в The Economist про змагання двох лідерів, свої роздуми з цього приводу висловлює Енн Епплбаум в статті для The Daily Telegraph.
Короткий зміст статті пропонує Главред.

Медвєдєв став символом для значної частини російської еліти, яка і далі хоче бачити його на посаді президента. Ставленик Путіна прагне позбутися своєї маріонеткової ролі? Чи, можливо, таким чином він далі продовжує виконувати своє завдання? Над взаєминами між російським президентом і прем’єр-міністром розмірковує Енн Епплбаум у статті для британського видання The Daily Telegraph.

«Цього тижня Дмітрій Медвєдєв повідомив, що планує балотуватися на пост президента на виборах 2012 року. Наступного дня російський прем’єр-міністр Владімір Путін сказав, що може стати його опонентом», – пише Енн Епплбаум. Для Росії ця новина є справжньою сенсацією: «відкрите змагання між двома національними лідерами ще не мало прецедентів», – продовжує авторка.

На думку Епплбаум, досі стосунки Медвєдєва і Путіна найкраще пояснював московський анекдот: «В російській еліті є дві групи – група Медвєдєва і група Путіна, тільки от Медвєдєв не знає, до якої групи він належить».

Роль Медвєдєва залишається незрозумілою, відколи він балотувався на президентських виборах у 2008 році. Путін призначив його своїм наступником, оскільки, згідно з конституцією, не міг іти на третій поспіль президентський термін. Виборча кампанія Медвєдєва була фарсом, пише Епплбаум. Він переміг із єдиним публічним виступом, необ’єктивною підтримкою ЗМІ та без жодного справжнього опонента.

Медвєдєв мав підлегле щодо Путіна становище. У ключові моменти, зокрема під час російського втручання у Грузію, саме Путін звертався по телебаченню до нації, тоді як «Медвєдєв залишався десь далеко на тлі», додає Епплбаум.

Навіть коли Медвєдєв нібито перечив Путіну, експерти списували це на його роль «демократа, який нічого не змінить, але чия присутність заспокоювала тих, хто хотів бачити Росію більш відкритою і більш економічно ліберальною».

Енн Епплбаум віддає належне Медвєдєву у тому, що він зустрічався «зі сміливими та переслідуваними опонентами Кремля», наприклад, із редакцією «Новой газеты». Чинний президент Росії хвалив найбільш незалежну радіостанцію столиці «Эхо Москвы» і не погоджувався із курсом на реабілітацію Сталіна, який взяв Путін, пише авторка.

«Медвєдєв став представником, чи принаймні символом, для значної частини російської еліти», – ідеться у статті. Його перемоги хочуть сучасні дисиденти – демократичні активісти та войовничі журналісти. Прагне змін в Росії і частина заможного бізнес-класу. «Амбітні бояться, що їх рухові вгору стануть на заваді самовдоволені бюрократи; успішні бояться, що їхні діти не матимуть жодних шансів у корумпованій системі освіти; а багаті бояться, що у них конфіскують їхні гроші», – пише авторка.

Епплбаум зауважує, що після останнього жорсткого рішення у справі Ходорковського чимало заможних росіян замислилось над тим, чи не приєднатися їм до своїх родин у Лондоні.

Останнім часом частина російського істеблішменту стала покладати надії на те, що Медвєдєв перестане бути маріонетковим президентом і стане справжнім лідером. Можливо, саме натхненний цією підтримкою, Медвєдєв відкрито розкритикував слова Путіна щодо військової кампанії у Лівії, назвавши їх «неприпустимими». І, можливо, тому Медвєдєв запропонував зміни до законодавства, які покликані зробити корпорації більш прозорими, припускає Епплбаум. Проте тут же наводить цитату одного політолога, який назвав нещодавню словесну суперечку між російськими лідерами «масштабною димовою завісою», яка має на меті перешкодити відтоку капіталу та заспокоїти стривожених іноземних інвесторів.

Авторка не береться підтверджувати чи спростовувати останнє твердження, зазначивши, що «правила російської політики неписані – і тут неможливо притримуватися якихось звичаїв чи прецедентів». Зрозуміти стосунки між Путіним і Медвєдєвим не може ніхто, можливо, навіть вони самі. Тож ніхто не здатен передбачити, хто вийде переможцем і яким буде перебіг наступних президентських виборів, раніш ніж вони закінчаться, стверджує Епплбаум.